Зінаїда Чилікіна
Після доволі тривалої відсутності, 26 липня 2022 року я повернулась в Україну і тоді ж уперше опинилась у містечку Судова Вишня. Той липневий ранок був сповнений особливою тишею.
Мій візит був пов’язаний із палацом – резиденцією колишніх власників двірського маєтку.
Втомившись з дороги, я знайшла затишне місце під розлогим деревом обабіч футбольного поля, дістала свій картонний контейнер і почала снідати – під наспівування птахів і щедрими сонячними променями, які під кронами дерева мені не докучали, а навпаки, здавались ласкавими. Тиша була настільки всеосяжною, що мимоволі здавалось, наче і війни зовсім немає…
Обране мною місце виявилось дуже вдалим – звідси можна було охопити і зарослий палац, і занедбаний парк, і спортивну арену, і квітучу (буквально!) річечку. У такі хвилини першого знайомства хочеться помріяти. В моїй уяві постав чарівний парк, розкішний палац і багато-багато туристів. Така картина не може не надихати, сповнювати надією, що все вийде так, як вимальовується в уявних образах.
Тепла земля, соковита трава і відчуття якогось внутрішнього раю… Тоді я подумала, що Судова Вишня має стати тим місцем, де мрії та реальність зможуть поєднатися в гармонії…
Судова Вишня у нашому житті з’явилась у той момент, коли мій чоловік зовсім випадково знайшов інформацію про продаж на аукціоні палацу Марсів. Нам пощастило чимало мандрувати, і у цих подорожуваннях знайомитись із безцінними зразками культурних надбань – як в Україні, так і поза її межами. Ні для кого не секрет, що у нас ставлення до культурної спадщини інколи відверто злочинне. І коли порівнюєш, як роблять «там», і як «тут», у нас, хочеться і в себе вдома зробити так, як годиться, як водиться у людей, які відносять себе до цивілізованого світу. Я згадала розкішні палаци та парки, які бачила за кордоном і контраст з Україною був разючим, серце стискалося від того, в якому жахливому стані все знаходиться…
Отож, ми зацікавилися аукціоном і почали шукати у мережі інформацію про палац Марсів. Нам трапився ролик, на якому демонстрували не тільки руїни резиденції, але й річечку, яка його обгинала, та старий парк. Тут мушу зізнатись – мене привабила і сама назва містечка – Судова Вишня. У ній є щось незвичне, романтичне і прадавнє.
Перша думка, яка зародилась тоді блискавично – чому б поблизу палацу не посадити вишневий садок? В Японії замилування квітучою сакурою – це традиція, одна із візитівок цієї країни. У нас також уже є свої «центри» сакури, але чому б не створити дивовижний вишневий садок у Судовій Вишні? До цієї ідеї ми ще повернемось…
До своїх мрій треба вперто йти, але інколи доводиться робити невеличкі кроки. Перший ми зробити – взяли участь в аукціоні і перемогли! Далі – нові мрії і фантазування – щодо палацу, парку, річечки, частина із яких обов’язково стануть реальністю.
У нашому житті багато днів проходять, не залишивши ні найменшого сліду, а чимало є і таких, які закарбовуються у пам’яті назавжди. Таким днем був мій перший сніданок серед свідків незаслужено призабутого минулого – палацу і парку Марсів.
