Мар’ян Хомяк
Яна Марса (Ян Непомуцен Станіслав Віталіс Марс гербу Нога, 1853-1924), власника земського маєтку Судова Вишня упродовж першого двадцятиліття ХХ ст., слід вважати першим, хто творив промислове обличчя міста. Його візитівкою була парова фабрика «Junta», де виготовляли цеглу та дахівку. Також (уже після Першої світової війни) в спілці з графом Леоном Шептицьким із Прилбич (1877-1939, братом митрополита Андрея Шептицького) він заснував парову фабрику з обробки дерева. Розбудова господарства була для нього не лише необхідністю, пов’язаною із володінням маєтку, але справою всього його життя. Тому ім’я Яна Марса зустрічається серед активних членів різних економічних товариств, зокрема, «Об’єднаних гуртків сільськогосподарських з’їздів» («Zjednoczone Koła Zjazdów Rolniczych»).
Спочатку це було неформальне об’єднання, засноване 1905 р. з ініціативи політика та економіста Яна Емануеля Розвадовського, а пізніше із невеликої організації постало формальне товариство із новою назвою. Метою цього товариства було залучення широкого кола землевласників до спільної діяльності у напрямку прогресивного розвитку своїх господарств та відстоювання своїх інтересів. Головою (презесом) «Об’єднаних гуртків сільськогосподарських з’їздів» 1911 р. обрали Яна Марса. Натоді воно налічувало 150 членів[1].
У серпні 1914 р., із вибухом Першої світової війни, діяльність товариства фактично припинилась. Декотрі із його найактивніших діячів опинилися у Відні (Кароль Крузенштерн, Мар’ян Лісовєцький, Ян Марс та Ян Розвадовський), де певною мірою продовжували діяльність – організовували лекції професорів із Вищої аграрної школи (Hochschule für Bodenkultur) та сільськогосподарські екскурсії[2].
Серед віденських прелегентів, які виступали перед власниками земських маєтків, був і Ян Марс – щонайменше один раз, що засвідчено його рефератом «Державна економіка і світова війна» («Gospodarstwo państwowe a wojna światowa»), виголошеним 30 березня 1915 р. та опублікованим у Львові роком пізніше[3]. У цій публічній доповіді судововишнянський дідич і промисловець торкається економічних причин війни, характеризує основні (на його погляд) засади економічної політики великих країн, а також висловлює свої думки щодо розвитку господарства на польських землях (у його розумінні – у Галичині також) після завершення війни. Звісно, у багатьох місцях реферат Яна Марса хибує на суб’єктивність, необґрунтоване вивищення одних чинників та применшення інших, однак є дуже цікавою пам’яткою, оскільки відбиває погляди на Першу світову війну, світову економіку та розвиток господарства у Галичині людини, яка належала до середовища земських власників, старалась розбудовувати промислове виробництво у своєму маєтку та загалом була прогресивним економічним діячем того часу.
У своїй доповіді Ян Марс головним винуватцем у Першій світовій війні вважає Англію, яка таким чином намагалась боронити своє становище у світовій економіці. Натомість Франція не мала якогось економічного інтересу, аби приєднуватись до військової коаліції на боці Англії – ця країна, на думку Я. Марса, мала розвинену економіку і не піддавалась тиску з боку інших держав. Німці не перешкоджали їй у розширенні своїх колоній (таких, як Індокитай, Конго, Мадагаскар, Туніс, Марокко). На той час Франція була другою за значенням колоніальною державою світу, і лише щодо Марокко німці мали серйозні інтереси і заявляли про них. Тому, на думку Я. Марса, Францію ця війна застала зненацька і вона, очевидно, виявилась найменше до неї готовою. Щодо Ельзасу та Лотарингії, то ще напередодні війни Франція давала Німеччині можливість укласти щодо цього питання угоду, однак цьому перешкодила Англія, яка звикла «чужими руками діставати з вогню каштани».
На відміну від Франції, Росія йшла до війни, також з погляду економічного. Після Російсько-японської війни (6 лютого 1904 – 14 жовтня 1905)[4] вона втратила єдині незалежні та незамерзаючі порти – Порт-Артур і Дальній. Відтак зручного водного шляху для вивозу цукру, вугілля, дерева, руди та збіжжя не було. Перський порт Ель-Кувейт був з політичного погляду непевним та не відповідав економічним вимогам Росії. Дипломатичні інтриги з метою отримати можливість сталого транспортування через протоку Дарданелли не приводили до очікуваного результату. Тут Ян Марс акцентує: Росія неодноразово впродовж віків вела війну за Дарданелли і завжди на чолі її противників стояла Англію. І далі: «Лише ненависть Англії до Німеччини дозволила Росії накинути Англії та Франції умови щодо звільнення Дарданелли, але чи Англія виконає ці умови?»
Отож, Я. Марс змальовує Росію напередодні Першої світової війни як країну, яка має значні проблеми із вивозом збіжжя, а також і з імпортом товарів. При цьому вона посідає колосальні запаси збіжжя в катеринославських елеваторах та в одеських складах. Товари через Біле море в Архангельськ при цьому довозить лише зі згоди Японії. Тому Росії вкрай потрібною була вільний морський шлях, а тому, на думку Я. Марса, вона йшла до війни.
Англія саме у Німеччині вбачала найнебезпечнішого конкурента у світовій торгівлі, а тому різними способами (дипломатією, інтригами, грішми) намагалась втягнути у майбутній конфлікт Францію, Росію та багато інших країн. Тому, як переконує Я. Марс, світову війну спровокувала саме вона.
Після такого загального уступу Я. Марс детальніше зупинився на огляді економічного становища головних гравців у Європі – Німеччини, Франції, Англії, Росії та Австрії. Найперше він показує, що у Німеччині в період кінця ХІХ – першого десятиліття ХХ ст. суттєво зріс приріст населення («Англія покращує здоров’я шляхом фізичних вправ, Німеччина – завдяки гігієні, а у Франції приріст населення гальмується прагненням не ділити маєтки»). У тогочасній Європі вищим, ніж у Німеччини, показник народжуваності був лише у Російській імперії, однак, як зауважив прелегент, він потребував верифікації через постійні епідемії і, отже, високу смертність.
Найбільш промовисто зріст ваги Німеччини та її поступу демонструють показники експорту та імпорту. У 1912 р. країна експортувала товари на 19,6 млрд марок, а імпортувала на 10,7 млрд. Отож, торгівельний баланс складав 8,9 млрд. Із суми імпорту на сировину, а саме – збіжжя, вовну, бавовну і худобу, припадало 9,1 млрд марок, а на готові товари – лише 1,6 млрд. Оскільки загалом Німеччина не мала родючих ґрунтів, розвиток сільського господарства відбувався шляхом використання різноманітних технічних засобів. Серед іншого, переконливими є такі цифри: впродовж останнього 25-річчя, напередодні вибуху світової війни, використання штучних добрив у німецьких господарствах зросло з 16 млн центнерів до 60 млн. На той час Німеччина була на першому місці серед країн-виробників картоплі, а середня врожайність картоплі і збіжжя була на 80-100% вищою, ніж в інших великих державах (Австро-Угорщині, Франції, США, Росії). Також німці стали першими в світі у виробництві цукру із буряка (вдвічі випереджаючи Австро-Угорщину і Росію, та втричі Францію). Ян Марс тут особливо відзначає: завдяки селекції буряків та технології виробництва цукру суттєво знизилась кількість буряків, потрібних для отримання кг цукру – із 11,62 до 6,15 кг буряка. Крім цього, німці були найбільшим виробником заліза в Європі, а у світі поступались лише Сполученим Штатам.
Так представивши економіку Німеччини, Ян Марс резюмує:
«Сподіваюся, що, наводячи вищезазначені статистичні дані, я надав можливість зорієнтуватися та скласти певне уявлення про економічну організацію в Німеччині, але хотів би тут наголосити та ще раз звернути вашу увагу на те, що Німеччина відмовилася від старої рутини та покладалася на новочасну техніку, стимулювала створення техніки, призначеної для більш інтенсивної роботи, на нові винаходи, які з’являлись в міру виникнення труднощів або необхідності вдосконалення раціональної державної економіки».
На відміну від Німеччини, Франція розвивалась на інших економічних засадах. На думку Я. Марса, вона «залишила у себе трохи рутини, виходячи із засади капіталу, а не як Німці із засади праці». Франція не боялась конкуренції, чому сприяли давно усталені вигідні торговельні договори, колонії, позиція світового банкіра, а також світове лідерство у сфері мистецтва, літератури, моди тощо. Тут Я. Марс навіть зауважує, що завдяки розвиненому ринку моди, Франція зуміла завоювати усіх жінок, навіть німецьких (sic!). Що ж стосується промисловості, особливо металургії, розробки родовищ корисних копалин, то у цій сфері країна діяла з позицій світового банкіра.
На думку Я. Марса, економіки Франції і Німеччини радше одна одну доповнювали, а не конкурували, а тому власне господарської причини для війни між обома країнами не було.
Англію Я. Марс змальовує як країну, яка вважає війну неуникненною на шляху до здобуття вигідних умов для торгівлі і промисловості. Вона перемагала своїх опонентів насамперед завдяки фінансовій війні, і дуже рідко завдяки своїй мілітарній силі («лише морські держави перемагала завдяки перевазі у флоті»). Після Наполеонівських війн (1799-1815) Англія майже неподільно захопила у свої руки світову торгівлю – стала маклером усього світу – «жоден вексель з Європи до Америки не проходив без лондонського схвалення, бо американський фермер чи плантатор цукрової тростини не звертав увагу на підпис європейського боржника, якого не знав, лишень на схвалення Лондону».
Господарську систему Англії Я. Марс характеризує як віддавна усталену, таку, яка не допускає реформ, пов’язаних з розвитком науки і техніки. Ця економіка опирається на усталену рутину, а тому є застарілою («Змінити такий глибоко вкорінений підхід може хіба катаклізм»). Усталеність і впорядкованість англійського життя Я. Марс демонструє на прикладі робітника:
«Хто, будучи в Лондоні, проїхався по дільницях, де живуть фабричні працівники, бачив ряди домів, подібних один до одного як близнюки ˂…˃, з підведеною електрикою ˂…˃. Вранці і в обід під кожний такий будинок під’їжджає транспорт з продуктами та віддає господині загорнуті харчі, які необхідні для цілої сім’ї, а та (господиня – М.Х.) заносить їх в помешкання і за декілька хвилин готує чи то сніданок, чи обід, чи вечерю, користуючись спеціальним електричним пристроєм. Хто це бачив, то визнає, що цей робітник живе добре і з комфортом. В 7-й зранку він іде на свою фабрику, його дружина – до своєї, діти – у школу чи фреблівку (дитячий садок – М.Х.), дім залишається пустим, без жодного сторожа, бо безпеки пильнує відповідно організована поліція. Через кожні десять домів ˂…˃ будинок майстра, дальше – дім лікаря, аптекаря, консуми (споживчі кооперативи – М.Х.), шпиталь і т.д., словом, життя кожного робітника врегульоване ˂…˃».
Не проминув Я. Марс і робітничих страйків. На його думку, вони закінчуються задоволенням вимог робітників («Така немічність уряду щодо устрою, опертого на застарілу рутину, цілком зрозуміла, бо і сам уряд зустрічатись з поступом зовсім не прагне»).
Англія тривалий час не розглядала Німеччину як серйозного економічного конкурента, однак німецький економічний поступ щораз більше відчувався, зокрема, в промисловості і торгівлі. Також – в сільському господарстві, де обсяг німецької продукції переважав англійську на 80% (винятком було лише сіно, що пов’язувалось з певними суто англійськими традиціями; Я. Марс пише: «У Лондоні спацерують по луках, а не по стежках міських парків, на луках грають у теніс і крокет, а тому косять траву 10 разів у рік»).
Економічний поступ Німеччини був помітний навіть у лондонських крамницях, де почали з’являтись німецькі товари. Тому Англія створювала коаліцію, головувала в ній, а відтак спричинила світову війну з надією, що знищить німецьку промисловість і торгівлю та послабить інші країні, сама ж в результаті знову здобуде для себе ринок, знову стане гегемоном. Німеччині, на думку Я. Марса, англійська економіка не перешкоджала (окрім гегемонії на морі), бо німці йшли дорогою новочасною і працею та завзяттям завойовували ринок.
У світовій війні Англія, на переконання Я. Марса, «вела самолюбну політику, її не цікавило, чи Росія виграє, чи програє, чи втратить 10 чи 15 млн. людей». Резони були зрозумілими: сильна Росія для Англії є невигідною, а ослаблена не буде конкурувати з нею в Персії та буде більш згідливою у підписанні торговельних угод. Завдяки ослабленості Франції, Англія планувала зміцнити свій вплив у протоці Ла-Манш. З цього Я. Марс зробив висновок: «Англія воює ніби з Німеччиною, але насправді є ворогом для усіх держав, в тому числі і для нейтральних».
На відміну від Німеччини, Франції та Англії, Російська імперія, на думку Я. Марса, є країною, «у якої немає жодної економічної системи, де керують усі, тільки не уряд, хоча і є абсолютним. Уся промисловість і торгівля у Росії перебувають в чужих руках – у шведів, англійців, французів, бельгійців, німців, вірмен, греків, поляків і євреїв. Сільське господарство перебуває на дуже низькому рівні, а де трохи краще, то там немає росіян». Щодо уряду він ще додав: «Сам уряд перебуває в постійно мінливих руках різних камарилій, німецький двір оточує себе лише відданими двору людьми, а не людьми науки, видатними». У цій країні із найбагатшими ресурсами уряд нічого сам не експлуатує, бо у кожній підприємницькій ініціативі зазнає невдачі через непорядність урядовців. Ті ж ділянки економіки, де уряд щось ефективно регулює і підтримує, то «ніби оази у безкрайому степу». Втримати торгівельний баланс Росії дуже важко, бо вона експортує тільки сировину, а ввозить готовий товар, притому найбільше з Німеччини.
Ситуація у Росії погіршилась після Російсько-японської війни. Втрата балтійського флоту, програна війна, борги перед Францією (через покриття контрибуції та військових витрат) змусили уряд направляти зовнішньоекономічне становище. Але на шляху оздоровлення торгового і промислового становища стояла перешкода – торговельна угода з Німеччиною. Постійні транспортні та митні непорозуміння тримали обидві країни в напрузі. Вивіз продукції був утруднений через брак портів та торгових суден. Торгівельний баланс погіршувався, з Росії відпливало золото. У такій ситуації російський уряд дійшов висновку, що лише війною можна буде змусити Німеччину до зміни торгівельних угод. Тому, робить висновок Я. Марс, «Росія долучилась до прагнень Англії і почала активно агітувати за війну під гаслом ідеї панславізму».
Ян Марс змальовує Російську імперію як країну із разючими контрастами, де 90% населення – анальфабети, де поруч можуть функціонувати цілком відмінні земські маєтки, в одному із яких використовують новітні досягнення господарювання, а в іншому панує архаїка в усьому. Він пише: «Ви можете зустріти росіянина в розкішному пульманівському вагоні, який сидить на плюшевих сидіннях у взутті, що смердить дьогтем, або їсть пальцями при електричному освітленні».
Завершуючи опис Російської імперії, Я. Марс резюмує:
«В Росії уряд і суспільство – то два окремі світи, там немає патріотизму, а тому суспільство у Росії все виконує з примусу ˂…˃.
Зараз (в 1915 р. – М.Х.) уряд побоюється революції, як після Японської війни, а тому рекрутує до війська усі вільнодумні елементи і затягує війну з надією, що віддавши маси цього середнього покоління під ніж війни, по війні вони повернуться додому у настільки зменшеній кількості, що та решта не буде мати відваги до революційних розрух у настільки обширній країні, а трон і уряд отримає на довший час спокій».
Огляд економіки Австрії був найкоротшим (очевидно найперше з огляду на авдиторію реферату). Я. Марс відзначив невтішний торгівельний баланс, зауважив при цьому, що австрійські фінансисти вперто намагаються переконати суспільство у протилежному. Цей показник, щоправда, вирівняли за допомогою податкового тиску, але, як пояснив прелегент, гроші поступили у кишені уряду, а кишені суспільства спорожніли на власне розмір різниці між імпортом та експортом. Австрію Я. Марс загалом характеризує як країну сільськогосподарську, у якій промисловість та торгівля розвиваються поволі. На його думку, система комунікацій країни створена не для добробуту окремих її провінцій, але має лише стратегічне значення. Економіка держави була оперта на маклерстві та рутині, і це все додатково було просякнуте бюрократизмом і централізмом. Торгівельний баланс між Австрією та Німеччиною не був на користь першої. Я. Марс твердив, що з 1907 р. можна сміливо говорити про зникнення в Австрії самого поняття раціональної економіки. Він розмірковував, що оскільки 1917 р. закінчується термін торгівельних угод Німеччини з Росією та Австрією, то для Австрії немає іншого виходу, як вступити з Німеччиною у певний союз, щось на манеру митної унії (зауважив, що з цього питання чимало учених-економістів в Німеччині, Австрії та Угорщині вже зараз проєктують чимало комбінацій).
У своєму огляді Австрії Я. Марс більше торкався питань повоєнної відбудови. З цього приводу, серед іншого, він пише: «Не знаємо ще, хто із нас під яким урядом після війни опиниться, однак мусимо розуміти, що кожний уряд передовсім буде дбати про свій власний інтерес ˂…˃». І навіть, якщо будуть певні кроки щодо підтримки земських маєтків, то в цьому питанні, на думку Яна Марса, не слід ототожнювати земський маєток із його власником, «бо самим власником ніхто, жоден уряд не опікується, власник повинен сам дбати про своє майно, і якщо маєток отримає допомогу, то її ще потрібно вміти використати так, аби вона пішла на користь. У приклад він наводить Німеччину і наголошує на конечній потребі «закинути рутину, а на підставі новочасної техніки відбудувати наш край». Я. Марс цілком резонно вказує на потенціал, який не використовується: «Татри в нічому не уступають швейцарським Альпам ˂…˃ Наші джерела Криниці і Щавниці ні в чому не уступають Карлсбаду ˂…˃ Ми маємо водні артерії Дунайця і Дністра, а марнується сила сотень тисяч коней; маємо залізну руду у Карпатах ˂…˃, сіль, вапно, калій, маємо нафту і нафтопродукти…»
Підбиваючи підсумки свого реферату, Ян Марс закликає розвивати свій край, досліджуючи його, використовуючи новітні досягнення, і покладатись у цьому найперше на себе самих:
«З ким і які доведеться нашій країні мати політичні і економічні зв’язки зараз не можна ствердити, але належить запам’ятати, хто нам був ворогом і старатись приготуватись до констеляції, яку нам доля призначить, і старатись на підставі реальних інтересів, а не політичної сили шукати зв’язків.
Сила спонукає до визнання, але не викликає симпатії, вона викликає страх, але не має притягальної здатності, і лише на основі взаємного реального задоволення інтересу виникає симпатія, а жодна симпатія не допоможе, якщо взаємний інтерес не об’єднує, не дає віри, довіри ˂…˃.
Нам потрібно уже зараз досліджувати цілий наш край, з погляду геології, географії, комунікаційних шляхів – якими вони повинні бути, приготувати людей до різноманітної господарської діяльності держави, через відповідні фахові школи, і то шляхом новочасних технологій, покинути усіляку рутину, вхопитись за працю з повною силою волі і переконанням, з вірою і енергією, а Бог нам допоможе».
Ці прикінцеві настанови Яна Марса, виголошені в часі Першої світової війни, 1915 р. у Відні, є універсальними, а для нас зараз особливо актуальними – з огляду на потребу відбудови нашої країни та пошуку місця у колі європейських держав.
[1] Rusiński P. Zjednoczone Koła Zjazdów Rolniczych – organizacja ziemian wschodniogalicyjskich (1905-1914) // Res Historica 53, 2022. S. 282.
[2] Там же. S. 283.
[3] Gospodarstwo państwowe a wojna światowa / referował Jan Mars prezes Zjednocz. Kół. Zjazdów Roln. dnia 30 III 1915 we Wiedniu. We Lwowie, 1916. 38 s.
[4] Війна між Російською і Японською імперіями за контроль над Маньчжурією і Кореєю, в якій Росія зазнала поразки.