Мар’ян Хомяк
В міжвоєнний період ґміна Судової Вишні мала трьох керівників – Томаша Тихановича (призначений не раніше червня 1919 р. тимчасовою польською адміністрацією), Еміля Огли (у 1932 р. управління тимчасово очолювали Мар’ян Янечек та д-р Ельяш Фрідвальд) й Володимира Пайгерта. Уже 1919 р. з’явились скарги на урядування Тихановича. Зокрема, 30 грудня 1919 р. датується протокол перевірки ґміни, здійсненої староством. У тексті протоколу, поміж іншим, зазначили, що «Тиханович не є відповідним на цей уряд, хоча б з огляду на п’янство». У старостві також повідомляли воєводське управління, що на Тихановича відкрито кримінальне провадження. Відтак визнали, що діюче управління громадою Судової Вишні є невідповідним. Вирішувати це питання, однак, не поспішали. Про це свідчить ще одна скарга на керівника ґміни від «Ігнатія Кузнярського та товаришів», про яку 20 липня 1920 р. воєводство повідомляло Мостиське староство.
Вже незабаром – 11 серпня того ж року – зі Львова у староство надіслали повідомлення, у якому зазначили, що не слід очікувати на результат кримінального провадження, а подбати про те, аби негайно замінити Тихановича. Наступним керівником тимчасового управління ґміни Судової Вишні став Еміль Огли[1]. Відомості про його управління Судовою Вишнею з’являются з 1924 р. і також пов’язані зі скаргами. 29 березня у Львівське воєводське управління надійшов лист, у якому Огли звинувачували у невиконанні обов’язків й занедбаному становищі ґміни. Були й конкретніші закиди – буцімто він не скликає засідань членів тимчасового управління ґміною, самовільно призначає собі винагородження й планує продати 6 моргів лісу.
14 січня 1925 р. у воєводстві розглядали чергову скаргу на керівника ґміни Е. Огли, автором якої був член міської ради Жигмунт Атлас. Зі слів останнього, Огли надалі не скликав ради, призначив собі винагороду, не дбав про ґміну і планував вирубку лісу. Тобто, усі закиди з 1924 р. були повторені. 26 листопада 1925 р. сеймовий посол Владислав Косидарський[2] виступив з ініціативою провести у Судовій Вишні люстрацію. Цю пропозицію підтримали – 12 грудня 1925 р. самоврядний виділ у Львові постановив здійснити ревізію у ґміні і доручити цю справу Віктору Бєльському. Нам невідомі результати цієї перевірки, однак для Еміля Огли вони очевидно виявились схвальними. Однак претензії до його управління не зникли. 24-25 вересня 1931 р. в міському управлінні Судової Вишні була здійснена чергова люстрація, того ж 24 вересня – ревізія міської ощадної каси, а 29 і 30 вересня – слідство щодо зловживань очільника ґміни. Цю роботу виконали радник воєводського управління Артур Ауліх та повітовий люстратор ґмін Ян Подгурський. Відомо, що до того міське управління люстрували 1929 р. (перевірку здійснив орган повітової інспекції).
Еміль Огли
На момент люстрації ґміна міста Судова Вишня налічувала 5000 мешканців. Управління здійснювала репрезентація, обрана 1927 р., на основі закону про ґміни з 1896 р. Бурмістром був той-таки Еміль Огли. З часу останніх скарг на очільника громади, з’явились нові. Зокрема, Огли закидували, що він ініціював збір 15% додатку до комунального податку, при цьому без затвердження на засіданні Ради ґміни. Зловживання виявили і в управлінському апараті. Францішек Беднарчик, заступник бурмістра, та радний Гжегож Слупек водночас виконували обов’язки оплачуваних торгових комісарів, отримуючи винагородження по 5 зл. з кожного торгу. Асесор[3] ґміни Томаш Тиханович виконував одночасно обов’язки будівничого у громаді, а також був підрядником при будові школи у місті. Радні Станіслав Чехович, Ісаак Маркдорф і Абрахам Стахель були одночасно постачальниками певної продукції для потреб ґміни, а радний Казимир Краль одночасно виконував обов’язки ґмінного виконавця (екзекутора), й отримував за це винагороду у розмірі 110 зл. щомісячно. Всі згадані радні брали участь у засіданнях ради, а Беднарчук також бував на засіданнях ґмінного управління.
З люстрації довідуємось і про цікавий епізод з будівлею міського магістрату. Міське управління займало у будинку перший поверх (себто другий у нашому звичному розумінні). Партер розділили між собою міська поліція і комунальна ощадна каса, а також там притулилась крамниця і вишинк відомого місцевого купця Петра Даниляка. Люстратор вказував на невідповідність такого сусідства, а також на те, що приватна крамниця займає у ґміни приміщення. Коли ж потрібно розмістити якусь урядову комісію, управління ґміни винаймає якусь кімнату (так було у 1930 р., коли у серпні винаймали приміщення для комісії мір та ваг у Польському народному домі).
Люстратори А. Ауліх та Я. Подгурський також детально ознайомились с міським урядом, який складався з секретаріату, каси, бухгалтерії, податкового реферату, екзекуційного відділ, інспекторату поліції й канцелярії. Також Судова Вишня мала міського лікаря і ветеринара. Секретарем ґміни був єврей Юліуш Хейцер, який мав складений екзамен з державного рахунку і працював у місті 13 років. У касі в часі ревізії виявили зловживання. Зокрема, люстратор вказав, що секретар ґміни отримав державний чинш з ґмінного грунту за період 1927/1928 рр. у розмірі 150 зл. у Яна Містровича, проте готівка не потрапила до каси, її не зафіксували також в рахункових книгах.
Касиром, водночас – інспектором поліції, а також канцелістом був Станіслав Слупек, поляк, який закінчив початкову школу, пізніше склав екзамен з рахунку для кас Стефчика, відтак – екзамен на інспектора міської поліції; працював у ґміні впродовж 5 років. Рахмістр, а водночас і податковий клерк поляк – Станіслав Ризінський – закінчив 4 класи у гімназії, пізніше склав державний екзамен з рахунку; стаж роботи – 6 років. Міським лікарем був Марцелій Пуза, ветеринарем – Євген Чехович, котрий був також директором міської бойні. Обоє – поляки. Чехович був контрактним урядником з ричалтовою винагородою по 200 зл. щомісячно. Таку ж договірну ставку у розмірі 110 зл. отримував міський екзекутор Казимир Краль. Канцелярійним помічником був Віктор Мінкевич. Освіту мав скромну – лише початкову школу, а щомісячну зарплатню – 100 зл. Міський будівничий і радний Томаш Тиханович, як підрядник при будівництві міської школи отримував винагороду 8 зл. з одного квадратного метра. У поліції служило п’ять поліціянтів – сержант з зарплатнею в 70 зл. у місяць, інші – з оплатою по 60 і 65 зл. щомісячно.
Кшиштоф Марс
Люстратори зауважили, що оцінити стан маєтку ґміни проблематично, бо немає інвентаря. Знайдено було лише старий інвентар, датований 31 грудня 1925 р., складений за старим зразком. Згідно його записів, Судова Вишня мала посідати 335 моргів і 1231 сажнів ґрунту, що оцінювалось в 292 911 зл. і 94 гроші; вартість лісу – 198 056 зл. і 44 гр., а пасовищ – 92 455 зл.; торгової площі – 2400 зл.; 10 різних мурованих будинків – 129 200 зл. У місті функціонував водогін, який доставляв воду з кляшторного пагорба до ринку. Міська бойня діяла у маломістечковому масштабі, під керівництвом міського ветеринаря. Дохід з неї становив для міста 3 086 зл. і 57 гр. у рік. Станом на 25 вересня 1931 р. розмір вкладок у міській комунальній ощадній касі становив 126 445 зл. і 46 гр., а також 19 912 доларів і 50 центів. Заборгованість ґміни станом на 1931 р. становила 116 389 зл. Бюджет на період 1931/1932 рр., затверджений повітовим виділом без змін, становив 69 883 зл. 69 гр. У попередньому, за 1930/1931 рр., було заплановано видатків у розмірі 62 147 зл. і 34 гр., проте тоді витрати становили 167 511 зл. і 41 гр.: на освіту заклали 3336 зл., а витратили – 98 756 зл. і 28 гр., що було пов’язано з будівництвом школи. Що стосується доходів за 1930/1931 рр., то було передбачено 87 883 зл. і 82 гр., а отримано – 141 610 зл. і 90 гр. (субвенції становили 44 тис. зл.).
У вересні 1931 р. ґміна Судової Вишні ще сплачувала передвоєнну заборгованість. Йдеться про гроші, позичені у колишньому Краєвому банку – 100 000 крон. Борг сплачували львівському відділу Крайового господарського банку. У 1931 р. розмір заборгованості уже становив 10 699 зл. і 18 гр. Згідно плану він мав бути сплачений піврічними ратами до 1 квітня 1948 р. Ще один борг – 30 000 зл. – сплачувався у Державний скарб. Ці гроші були позичені 13 березня 1929 р. на будову неодноразово вже згаданої школи. Передбачалось, що заборгованість буде сплачена упродовж 15 років у річних ратах з 5%. 27 червня 1929 р. у Державного скарбу було позичено ще 30 000 зл. Відшкодовуватися ця позичка мала на тих же засадах, починаючи з 1 жовтня 1931 р. Втретє ґміна позичила гроші у Держскарбу 29 жовтня 1929 р. – 20 000 зл. (ці ж умови, повернення з 1 жовтня 1931 р.), і вчетверте – таку ж суму – 3 березня 1930 р. (повернення з 1 жовтня 1932 р.). Разом борг ґміни Судової Вишні становив 110 699 злотих і 18 грошів.
Люстратор А. Ауліх звернув увагу на скаргу на Е. Огли від 9 жовтня 1931 р., авторами якої були інженер Тадеуш Филипович та інженер, місцевий дідич Кшиштоф Марс. Йшлося про порушення регламенту скликання ради (засідання мали б відбуватись хоча б раз у місяць) та вибори. Річ у тім, що каденція ґмінної ради (терміном у 3 роки) сплинула 24.11.1930 р. Відтак, 18 грудня 1930 р. половина радних покинула орган, проте виборів так і не було призначено. Т. Филипович з К. Марсом також скаржились на те, що певна частина радних також є міськими урядниками, постачальниками та підрядниками ґміни. Окрім згаданого будівничого Т. Тихановича, вони вказували на радного Станіслава Чеховича, який є членом лісової комісії і виконує столярські роботи при будівництві школи. Залізо постачали також радні – Абрагам Штахель і Ісаак Макдорф.
Звинувачення торкались також дружини бурмістра Е. Огли – Марії. Зокрема йшлоя про ділянку під забудову і спорудження житлового будинку, що було пов’язане з певними зловживаннями. В акти комунального майна повітового уряду у Мостиськах ця ділянка була вписана як така, що віддана під забудову, проте частина її ціни не була сплачена (відповідно не була заінтабульованою[4] на користь Марії Огли). Подейкували, що на будову цього помешкання дружина бурмістра взяла дерево з міського лісу, зокрема, сосну, проте через брак даних люстраторам не вдалося встановити, скільки будматеріалу було використано та чи була оплаченою його повна вартість. Люстратор також доповіли, буцімто бурмістр Огли збирав у купців провізію нібито на будову школи. У своєму звіті А. Ауліх зазначив, що «Vox populi вказує на бурмістра та на секретаря гміни Юліуша Хейцера (на нього принаймні, як на посередника), а навіть і на рахмістра Станіслава Ризінського і касира Станіслава Слупка, як на спільників». Проте щодо цього не було виявлено жодних конкретних свідчень. Ревізор занотував: «Можна припустити, що ті, хто міг би свідчити, відмовляються це робити, можливо через терор з боку згаданих осіб або ж з боку євреїв, аби ніхто не свідчив проти секретаря ґміни – єврея, чи вигідного для постачальників бурмістра».Відомо, що шутер, який призначався на будову дороги з середмістя на цвинтар, був поставлений Самуелем Розеном на підставі оферти, яку не затвердили у раді ґміни, ані у ґмінному управлінні. Ця оферта була підписана лише керівником ґміни та асесорами Тихановичем і Душинським. Тому-то це рішення не увійшло у жодний протокол. Будівельний матеріал приймав сам бурмістр, відтак не залишилось жодної письмової фіксації обсягу, вартості та якості шутру. Відомо лише, що Розену мали сплатити 1400 зл. У матеріалах ревізії люстратори вказували на те, що рахункові книги велися абияк і чимало даних щодо видатків і прибутків різного характеру взагалі не фіксувались. У місті віддавна звертали увагу на те, що бурмістр Огли, купець Даниляк, секретар Хейцер, рахмістр Ризінський, радний Тиханович та інші, зокрема, і комендант постерунку, регулярно збирались і розпивали алкогольні трунки, розважались грою у карти. Відтак поставало питання – звідки названі особи беруть гроші на такий стиль життя?
Люстратор А. Ауліх резюмував, що трактує діяльність Еміля Огли, як «некорисну для ґміни, а навіть шкідливу». В листопаді 1931 р. воєводство повідомило Мостиське староство про розв’язання репрезентації ґміни у Судовій Вишні, обраної 1927 р. (засідання у виділі воєводства відбулося 16 листопада). Управління передавалось у руки тимчасового уряду, сформованого згідно рекомендацій Мостиського старости. Відтак керівником ґміни став Мар’ян Янечек, заступником – Якуб Цєцєрський, членами управління – Владислав Борецький, Щепан Процка, Стефан Душинський, Арон Массес і Беріш Вайденбаум. Ким були ці люди? Мар’ян Янечек був секретарем місцевої племстанції (PSO, Państwowe Stado Ogierów), Якуб Цєцєрський – суддею, Владислав Борецький – ресторатором, Щепан Процко – листоношею, Стефан Душинський – рільником, Арон Массес – керівником єврейської ґміни, Беріш Вайденбаум – власником млина.
Тадеуш Филипович
Адміністративне розслідування щодо Огли та інших осіб з управління гміни тривало з 22 січня до 4 лютого 1932 р. 13 лютого на засіданні тимчасового повітового виділу винесли рішення про зняття його з посади. Щодо про привласнення 150 зл. Хейцером та Огли, відповідну скаргу направили у прокуратуру, її мали остаточно розглянути в оружному суді в Перемишлі.
11 квітня 1932 р. повітовий люстратор Я. Подгурський звітував у Мостиськах про здійснений ним контроль щодо діяльності ґміни у Судовій Вишні (на той час функції начальника ґміни виконував 1-й асесор д-р Ельяш Фрідвальд). Як з’ясувалось, Францішек Беднарчик залишив за собою функції торгового комісаря з винагородою, оскільки рада ґміни вирішила, що виконання ним цієї функції не суперечить закону про громади. Григорій Слупек відмовився від посади торгового комісара, Тихановича і Чеховича зняли з посади радних. Місця ассесора Тихановича і радного Чеховича зайняли Міхал Тиндик й Антоній Юрас. Оскільки радні Ісаак Маркдорф і Абрахам Стахль не були пов’язані жодним контрактом з ґміною, на раді заявили що вони не можуть вважатись постачальниками ґміни. Приміщення ґміни, в якому була крамниця і вишинк Петра Даниляка, ухвалили видержавити купцеві на наступні 3 роки (з’ясувалось, що напередодні він отримав шинкарську концесію – 1 січня 1932 р.). Хейцер вніс до міської каси 150 зл. (1 жовтня 1931 р.; 28 червня 1932 р. справа Хейцера завершилась його виправданням «через брак доказів провини»), а Марія Огли сплатила 1140 зл. за пляц, придбаний у ґміни (16 лютого 1932 р.).
22 серпня 1932 р. з Мостиськ звітували у воєводство про перевірки, здійснені у Судовій Вишні. Зокрема, йшлося про акти щодо будови школи у місті, затверджені інж. Адамом Пйонтковичем, керівником повітового дорожного управління, та інж. Табінським, радником у справі будівництва. Розгялдались також донесення повітового люстратора щодо дисциплінарних правопорушень, допущених Огли. У підсумку 16 серпня 1932 р. на засіданні повітового виділу прийняли рішення щодо ремісії дисциплінарних скарг та підозр щодо бурмістра Е. Огли, а також щодо повернення його на місце керівника ґміни. У листі від 29 жовтня 1932 р. з Мостиськ у воєводство вказувалось, що прокурор Тимінський провів слідство і відкинув звинувачення щодо Огли, якій стосувались зловживань через провізію, взяту у місцевого дідича Марса та 500 зл., а тако певної суми грошей у Берла Маркдорфа, розмір якої залишився невідомим. Закиди щодо маніпуляції з оплатами від ваг, попри свідчення низки осіб, не вдалося підтвердити. Отож, фактично залишався лише недогляд бурмістром адміністративних справ, але в цьому випадку вказували на провину касира ґміни (свідчення надали місцеві жителі Слупек, Гринда, Скабара і Кіт). Усілякі закиду про борги Судової Вишні визнали безпідставними, оскільки йшло будівництво нової школи. З почизки, взятої перед війною (100. 000 крон), залишилось сплатити лише 4700 зл. (свідчення асесорів д-Фрідвальда, д-ра Готліба, Душинського, а також радних – Тихановича і Шефера). Щодо виборів до ради ґміни, то Огли не організовував їх, бо «у пресі з’явились відомості про запланований новий закон про самоврядування» (зі свідчень Огли та ассесорів). Закидів щодо використання бурмістром коней, які перебували у власності міста, у власних цілях не вдалося ствердити.
У старостві дали добру характеристику Емілю Огли. Зокрема, зазначили, що з 1921 по 1928 рр. він був комісаром, а потім керівником ґміни. В момент, коли обійняв посаду, місто перебувало у руїні після воєнних лихоліть – будинок магістрату був спалений, будинок бойні знищений, дороги і мости поруйновані. Ґміна спорудила будинок магістрату, витративши 50 000 зл., відбудувала бойню, також вдалося збудувати декілька мостів, криниць, вулиць і тротуарів. Огли, на що особливо наголошували у мостиському старостві, користувався довірою; у 1928 і 1930 рр. він провів у ґміні вибори до сейму «з дуже добрим результатом». Політично був завжди лояльним, і всі розпорядження влади виконував скрупульозно. Як громадський діяч двічі допоміг організувати відпочинковий табір у Судовій Вишні для дітей з Сілезії, постаравшись про належне помешкання та інші зручності. Новим бурмістром у Судовій Вишні став Володимир Пайгерт – у 1934 році. У спогадах місцевий житель Василь Шот зазначив: «Е. Огльи втратив посаду бурмістра на користь свояка місцевого дідича Марса, протегованого міністром Й. Беком». Значною мірою це пояснює кількість скарг на бурмістра, проведення люстрацій 1929 і 1931 рр., а також заангажованість місцевого дідича Кшиштофа Марса.
[1] Реформа самоврядування у міжвоєнній Польщі проходила у декілька етапів. Керівника тимчасового управління ґміни, як і членів її ради, обирали у воєводстві й воєводському тимчасовому самоврядному виділі. Коли у 1925 році д-р Жигмунт Атлас зрезигнував з обов’язків члена правління, на його місце поставили місцевого номаріуса Мар’яна Шефера, про що сповістили Мостиське староство. Щоправда, з д-ром Атласом сталось непорозуміння, тому його залишився членом правління гміни, як і призначений на його місце нотаріус Шефер. У воєводстві вирішили ввести у склад правління ще одного члена – ним став Ян Холинський. У вересні 1926 р. з ініціативи воєводського управління у склад тимчасового правління гміни ввели керівника єврейської релігійної гміни Арона Массеса.
[2] Владислав Косидарський (1884–1954) – громадський діяч, сеймовий посол, інженер доріг і мостів. Після завершення Першої світової війни певний час проживав у Судовій Вишні.
[3] Ґміна була репрезентована Радою, яка ухвалювала рішення та виконувала наглядові функції, та виконавчим органом – ґмінним управлінням (zwierzchność gminna), куди входив бурмістр та щонайменше двоє асесорів (присяжних).
[4] Інтабуляція – внесення до іпотечної або грунтової книги даних про закріплення прав на маєток.
Література:
ДАЛО. Фонд. 1. Опис 36. Спр. 775. Арк. 1-127 зв.; ДАЛО. Фонд. 1. Опис 37. Спр. 938. Арк. 1-44; Шот В. Початки кооперативного руху в Судовій Вишні // Чавс П. У вирі життя та Мостищина і Судововишенщина / ред. В. Вереш. 1976. С. 332-333.