Палацово-паркові комплекси, якими упродовж ХІХ – першої половини ХХ ст. володів чи не кожний власник двору (помістя), мали свій своєрідний ландшафт, а тому їх справедливо вважають елементом культурної спадщини. На жаль, вони у своїй більшості втрачені, причому дуже часто невідворотно.
Саме поняття «двір» слід ро зуміти у ширшому, ніж просто об’єкт, значенні; це скоріше комплекс (подібно, як римська «villa rustica» чи ренесансна «villa suburbana»). «Двір» у значенні будинку набув розповсюдження принаймні з ранньомодерного часу, коли відтіснив на другий план замки. Двір був зазвичай одноповерховим, порівняно швидко він поступився місцем палацу – репрезентаційній житловій будівлі, у якої уже не було оборонних рис.
Двірський комплекс впродовж свого періоду існування декілька разів змінювався відповідно до панівної в той чи інший час моди. Спочатку повсюдно дотримувались італійського зразка, який у другій половині XVII ст. поступово замінив французький, а пізніше – англійський. Остання, англійська, модель, створена у XVIII ст., прижилась в усій Європі, хоча, як це зазвичай буває, усюди, де була прийнята, доповнювалась якимись місцевими рисами. У цей час розвинулась ідея естетичного (прикрашеного) господарського комплексу (ferme ornée; ornamental farm), творці якого говорили про поєднання двох цілей: естетики й прибутку. Ідея ferme ornée трансформувалась у ландшафтне господарство (landscape husbandry), яке полягало у тому, аби поєднати красу і практичність у сільській (та маломістечковій) місцевості. Тому парки біля резиденцій дідичів в ХІХ ст. були цілком звичним елементом у дусі тогочасних уявлень про двірський комплекс.
У найранішому на сьогодні збереженому описі судововишнянського маєтку – інвентарі 1831 р. – серед іншого читаємо:
«Довкола резиденційного дому, що описаний вище, розташований город, з самих лише диких дерев, передусім берези, вільхи та ліщини, на англійський манер обкладений клумбами, вулицями або широкими стежками, а також з каналом, наповненим водою, оздобленим містками, у котрому містяться
Альтанки три; одна велика, колота, на восьми дубових ступах , під дахом, побитим гонтами, повністю відкрита; друга на одній дубовій ступі, під дахом, що побитий ґонтами й формує китайський капелюх; третя нагадує хатинку пустельника чи правдоподібніше, курінь. – Опріч цих трьох альтанок в тому городі також є другий курінь, вгорі, зложений з трьох стін, а також дві гойдалки».
Те, що тут йдеться про «город», не повинно насторожувати. Англійські сади і парки, які з’являються на початку XVIII ст., значною мірою оприявнювали своєрідний компроміс між регулярним та ландшафтним парком і садом. Тут не було симетричності, властивої французькій моделі. З одного боку у створенні парку/саду на англійський манер зосереджувались на архітектурній геометричності, властивій регулярному стилю, з іншого – зберігали особливості ландшафту.
Про парк упродовж ХІХ ст. відомо дуже мало. Під час військових маневрів 1880 р., які проходили на полях Мостищини, у палаці графинь Коморовських проживав архикнязь Альбрехт. Репортери тоді з’їздили вулиці Судової Вишні вздовж і впоперек, однак, і палац, і парк удостоївся лише коротеньких згадок. Про резиденцію написали, що «це елегантний будинок в італійському стилі з колонадою і чудовою баштою», а про парк лише те, що він оточує палац і примикає до лісу, та є дещо занедбаним.
Цікавою, хоча і малоінформативною, є згадка з 1905/1906 рр. про те, що краєвий інструктор з садівництва д-р Станіслав Голінський надавав рекомендації судововишнянському дідичеві Янові Марсу щодо закладення саду. Будемо сподіватись, що подальші пошуки в архівах дадуть змогу зрозуміти, про що конкретно йшлося. Можливо, польські та українські дослідники у 2015 р. шукали саме ті рідкісні рослини, які були засаджені за вказівками д-ра С. Голінського.
В останній період функціонування двору у Судовій Вишні, себто коли ним володів Кшиштоф Марс, у парку створили звіринець – розмістили клітки з дикими тваринами. Також в його межах розгулювали павичі. На ставку були два гребні човни. Парк був огороджений парканом, мешканці міста там не гуляли.
Сьогодні парк перебуває у невідрадному становищі. Навіть тоді, коли він мав господаря, часто констатували його певну занедбаність. У наші дні, незважаючи на статус пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення (від 9.10.1984 р., рішення Львівської облради № 495) та перебування у віданні місцевого професійного ліцею, парк палацового комплексу Марсів зазнав чи не менших руйнувань, ніж сама резиденція.
Література:
Alegata do Sprawozdań Stenograficznych z Trzeciej Sesyi ósmego Peryodu Sejmu Krajowego Królestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem z roku 1907. Kadencja VIII, sesja III, alegat 29. S. 11; Czas. Krakow, 7 wrzesnia 1880. Nr 205. S. 2; Lwowska Naukowa Biblioteka im. W. Stefanyka NAN Ukrainy. Oddział Rękopisów. Zespół (fond) 141. Zbiór Aleksandra Czołowskiego. Dział (Opys) I. 1146. Inwentarz dóbr Sądowa Wisznia z przyleglościami. 1831. S. 2-3; Sadowska E. J. The palace park in Sudova Vyshnia as a work of the engineer Arnold Röhring // Architectural studies. 2016. Vol. 2. Num. 2. S. 199; Zachariasz A. Zespół dworski jako integralny element krajobrazu wsi. Problemy ochrony i współczesnego użytkowania (na wybranych przykładach z Polski południowej) // Kwartalnik Architektura Krajobrazu. 2013. No 2 (39). S. 4, 6.