Судова Вишня в період перебування у складі Польського Королівства та згодом Речі Посполитої лежала в межах королівських володінь (королівщин). Тут функціонувало староство, яке (за люстрацією 1765 р.) окрім міста, включало також села Загороди (нині – найбільша вулиця у Судовій Вишні), Бортятин і Княжий Міст. Опісля першого поділу Речі Посполитої (1772 р.) королівщини були розпродані. Табулярний маєток Судова Вишня, який охоплював згадані населені пункти, придбав останній вишенський староста – граф Антоній Фелікс Лось (одружений із Марією (Маріанною) Мошенською). За новостворений двірський комплекс він заплатив 57 300 золотих (23 липня 1780 р.).
Граф Фелікс Антоній Лось (1737-1804)
З того часу у маєтку змінилось чимало власників з різних шляхетських родів. Напевно, зовсім небагато було у тодішній Галичині помість, які б упродовж усього періоду свого існування (себто, з 1772 до 1939 р.) залишалось у володінні однієї і тієї ж родини.
Граф А. Ф. Лось володів маєтком понад два десятиліття. Опісля нього новим власником став Францішек Стадницький (1742-1810) – відповідна угода була оформлена 6 березня 1802 р. Маєток обійшовся йому у 160 739 золотих.
Францішек Стадницький (1742-1810)
Однак у Ф. Стадницького судововишнянський маєток надовго не затримався. 1806 р. він відступив його новому власнику графу Антонію Коморовському гербу Корчак (1769–1826) за 833 000 флоринів. Власне у посіданні родини Коморовських новий маєток перебував найдовше – аж до кінця ХІХ ст.
Граф Антоній Коморовський був одружений із Констанцією Карніцькою гербу Косцєша (1784–1861). У подружжя було двоє доньок – Генріка (Генрієта, 1807–1893) й Антоніна (1812–1891). На підставі заповіту, укладеного 1818 р., після смерті Антонія Коморовського Судову Вишню повинна була успадкувати молодша дочка. Старша – Генріка, заміжня за Леонардом Гурським гербу Побуґ – не мала нащадків; молодша – Антоніна, одружена з Фердинандом Бонковським гербу Гриф (помер 1853 р.) – мала єдину дочку Ґабріелу. Обидві сестри проживали у батьківському маєтку і там поховані.
Ймовірно, Антоніна Бонковська здавала свої володіння (чи певну їх частину) в оренду. На це вказує запис у спогадах Вінцентія Буковського, який був вікарієм у місцевому римо-католицького храмі між 1848-1853 рр. Він пише:
«В Судовій Вишні мені добре поводилось. Я мав у посесора стіл, 200 злотих від пробоща та добрі прибутки. Посесор мав сина, який закінчував гімназійну школу, тому попросив мене його навчати. Хлопець був талановитим, але на свій вік зіпсутим. Він приходив до монастиря, а в полудень йшов зі мною до батьків на обід. Після закінчення навчання у мене, він поїхав до Львова і здав екзамен. Пізніше я обідав у матері, яка разом з двома сиротами, внуками після сестри, мешкала неподалік. Проте невдовзі посесор запропонував мені учити його доньку, і я знову згодився на його стіл. То був респектабельний і сердечний чоловік».
Посесор в даному контексті означає правдоподібно державця, тобто людину, яка орендувала маєток (видержавити – здати в оренду). Вікарій В. Буковський не називає імені посесора, однак вказує на те, що той мав сина і доньку; із сестер Коморовських тільки Антоніна мала дитину. Отож, можна припустити, що в середині ХІХ ст. маєток здавався в оренду (скоріше – його частина). Проте, треба думати, не йшлося про власне резиденцію: сестри Генрика і Антоніна залишались у своєму помешканні.
Наступним після графинь Коморовських власником маєтку Судова Вишня був граф Роман Дрогойовський (1867–?). Маєток – загалом 1800 моргів – від придбав у доктора Валеріана Вайгарта, який виконував заповіт Генрики Гурської (Коморовської). Коштувала йому ця покупка 610 000 крон. Очевидно, граф Р. Дрогойовський мав щодо Судової Вишні серйозні плани. В той час у пресі з’явились повідомлення про те, що у місті буде закладена акційна фабрика хімічної продукції. Одним із акціонерів був саме граф Р. Дрогойовський. Кошторис проєкту складав 1 200 000 корон. Однак, реалізувати цей амбітний проєкт не вдалося. Тут слід зауважити, що деяке рухоме майно покійної графині Генрики Гурської продали на аукціоні. 9 вересня 1893 р. Цісарсько-королівський окружний суд у Перемишлі повідомляв усіх зацікавлених про те, що, згідно внеску виконавця (екзекутора) заповіту й адміністратора спадку покійної графині Гурської, оголошується добровільна публічна ліцитація усіх рухомих речей, які залишись зі спадку Генрики Гурської, за винятком фамільних портретів, а також живого і неживого інвентаря, який знаходиться в фільварку «Антонівка», а зокрема, устаткування, одягу, хатніх і кухонних приладів, також пари коней для виїзду та стаєнного приладдя, карети, возів і т.д. Продаж цих речей планували провести у дворі в Судовій Вишні 21 вересня 1893 р. Для цієї справи був делегований судовий комісар. Ліцитація мала розпочатись о 10 годині зранку.
Едвард Стройновський (1848-1926)
У Судовій Вишні граф Р. Дрогойовський надовго не затримався. Його фінансові справи геть зіпсувались. Граф заліз у борги, про що свідчить ліцитація його майна – Цісарсько-королівський окружний суд у Перемишлі 8 червня 1897 р. оголосив аукціон на усе рухоме майно графа, де б воно не знаходилось, а також і на увесь нерухомий маєток, себто на Судову Вишню. Тоді ж конкурсним комісаром призначили цісарсько-королівського радника крайового суду Шведзіцького. Також в окружному суді дали рекомендацію місцевому повітовому суду у Судовій Вишні опечатати і списати всі речі, які підпадають під конкурс. Адвокат із Перемишля Владислав Чайковський став розпорядником майна, призначеного на ліцитацію. Суд залишив право тим, хто ймовірно мав якісь права до цього майна, зголоситись до 2 серпня 1897 р. Коли точно був проданий маєток Судова Вишня нам невідомо. На початку березня 1899 р. у часописі «Gazeta Narodowa» повідомляли, що тимчасовий директор ощадної каси (Kasa oszczędności) д-р Едвард Стройновський сплатив 60 000 злотих ринських за придбання маєтку. Названа сума була другою частиною депозиту за вартість маєтку, встановлену на ліцитації.
Криштоф Марс (1897-1974)
Останні власники – Марси – з’явились у Судовій Вишні не пізніше початку ХХ ст. 1905 р. маєток перебував у власності Яна Непомуцена Марса гербу Ноґа (1853-1924). З його іменем пов’язаний розвиток промисловості у місті. Племінник Яна Криштоф Марс був останнім дідичем у місті (до вересня 1939 р.). В пам’яті місцевих мешканців свій слід залишили саме останні власники маєтку – тому і палацово-парковий комплекс носить їхнє ім’я.
Література:
ЛНБ ім. В. Стефаника. Фонд 64. Архів Любомирських з Переворська. Jan K. Załuski. Domy magnakie w Galicji. XIX w. 4зв; ЛНБ ім В. Стефаника. Фонд 141. Зібрання Александра Чоловського. Опис 1. Спр. 201. Zieliński L. Wędrówka po Galicji w miesiącu wrześniu 1841. S. 14, 15; Aftanazy R. Materiały do dziejów rezydencji / pod red. Andrzeja J. Baranowskiego. T. VIII. A. Dawne województwo ruskie: ziemia przemyska i sanocka. Warszawa, 1991. S. 211; Czas. Kraków, 18 listopada 1891. R. XLIV. Nr. 264. S. 2; ibid. 18 lutego 1894. R. XLVII. Nr. 39. S. 3; Czemeryński K. O dobrach koronnych byłej Rzeczypospolitej polskiej wedle źródeł wiarogodnych. W II. działach. Lwów, 1870. S. 216; Gazeta Lwowska. Sobota, 16 września 1893. R.83. Nr.211; ibid. Sobota, 12 czerwca 1897. R.87. Nr. 132; Gazeta Narodowa. Lwów, 3 marca 1899. R. XXXIX. Nr. 62. S. 3; Herbarz polski Kaspra Niesieckiego. Lipsk, 1845. T. X. S. 213; Pamiętnik więźnia stanu ś. p. Ks. Wincentego Bukowskiego, plebana // Strażnica Polska. Pismo polityczno-ekonomiczno-społeczne. Lwów, 1 października 1885. R. I. Nr. 1. S. 1, 2, 3, 4; Wypisy z ksiąg Tabuli Krajowej we Lwowie dotyczące różnych majątków ziemskich. Lit. Sa-Si. 1788-1868 // ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. Фонд 141. Зібрання Олександра Чоловського. Опис ІІІ. Спр. 606. Арк. 1-5.