Про Романа Войціцького у Судовій Вишні знають, напевно, усі. Впродовж останніх декількох десятиліть він невтомно і скрупульозно збирає різноманітну інформацію про минувшину рідного міста та найближчих околиць. Також має величезну колекцію фотографій – як старих, так і сучасних, зроблених ним. Адже п. Роман є головним фотохронікером судововишнянського сьогодення. В інтерв’ю краєзнавець розповів нам про те, коли почались його дослідження, про польське і єврейське минуле в історії міста, яке не потрібно забувати, про знайомство з п. Кристиною Марс-Ґавліковською та багато іншого.
– Пане Романе, ви – судововишнянець. Чи були судововишнянцями Ваші батьки? Звідки походять Ваші предки?
– Один дід і прадід народжені в Пфальцу в Австрії (Пфальц – історична область на південному заході Німеччини, на півдні федеральної землі Райнланд-Пфальц – ред.). Решта бабусь і дідусів з Загород – Калужанів – Даражова і Княжого Мосту.
– За фахом Ви електрик. Напевно, можна сказати, що історія стала для Вас хобі. З якого часу Ви почали захоплюватись історією рідного краю? Чи є якась конкретна дата чи, можливо, подія, яка спонукала Вас до вивчення минувшини Судової Вишні?
– Освіта у мене – технікум колійовий і там працював на залізниці до армії. Потім був електриком і від 1977 р. – зв’язківець. Любив і люблю читати історичні книжки, в яких згадується Галичина.
– Чи були ті, хто відіграв важливу роль у Вашому зацікавленні краєзнавством? Чи хтось заохочував Вашу роботу у цьому напрямку?
– У нас на Калужанах збирались сусідки – Запотоцька, Бручковська, Чучкевич і ін.. і з моєю Мамою вспоминали минувші часи, а я прислухався запоминав – давав дитячі питання і це мені подобалось.
– Сьогодні про Вас як краєзнавця, знає чи не кожен мешканець Судової Вишні. Вас знають і далеко поза межами Судововишнянщини. Напевно, перші кроки у краєзнавстві робити нелегко. Як Вам було? Коли Ви тільки почали збирати відомості про минувшину міста і його мешканців, наскільки люди охоче Вам щось розповідали, ділились з Вами родинними документами? Наскільки це було складно?
– На початках я збирав відомості – дані про родину і в часі розмов довідувався і про сусідів – урядників, вчителів etc і це записував. В документах, які мали наші жителі були правдиві дані – фамілії вчителів, священників, ксьондзів і ін. Люди мали документи – тепер вже майже ніхто не має.
– Бути краєзнавцем у радянський час було важко з огляду на заборонені теми та обмежений доступ до архівів та наукових бібліотек. Проте все ж нам, судововишнянцям, пощастило, бо у нас був Тадей Дмитрасевич. Однак його цікавила історія насамперед української громади. Напевно не буде перебільшенням, якщо сказати, що Ви – піонер у дослідженні польського та єврейського минулого Судової Вишні. Вивчаючи ці питання, з ким Вам упродовж років доводилось спілкуватись із представниками польської та єврейської громад (чи їх нащадками)?
– За СССР Т. А. Дмитрасевич не міг збирати інформації і писати про священників, ксьондзів, рабинів. А теж не міг писати правдиво про тодішню ситуацію довоєнну – про національності, бо це тоді могла влада зрозуміти як вихваляння тодішньої ситуації в місті.
Щодо розмов з місцевими поляками, а також і нашими (поляками – ред.) в Південно–Західній Польщі не було проблем і я багато записав. Від них і місцевих українців я нотував і про жидівський кагал – бо в нас вже не було ані одного місцевого жида. Про жидів – наших – дещо дізнався і з Інтернету. Дещо викладав в інтернеті і були коментарі з Ізраїлю і трохи від бувших жидів – наших в США, щось і там трохи довідався.
– Вам пощастило спілкуватись із вихідцями з Судової Вишні – поляками і євреями, які покинули місто, а також з їхніми дітьми. Зараз, очевидно, залишились тільки їхні внуки і правнуки. Чи виявляють вони зацікавленість до історії міста, звідки походили їхні предки?
– Дружив я з Геньою Меллер–Гольдман з Лондону, яка тут приїздила, ночувала у мене. Ми з нею їздили до Яворова і Белжеця, де загинули її родичі. Розмовляли з нею про те, що тут немає ніяких пам’яток жидівських, і вона рішила за свої гроші зафундувати меморіальну таблицю на домі, де вона вродилася і мешкала, на домі, який купив в ХІХ ст. її дідо. Тепер я є в контакті з Леєю з Ізраїлю – її бабця була з Судової Вишні.
– У нас переважно буває так, що краєзнавством займаються ентузіасти, як-от Ви. Це позначається і на виборі тем, які досліджуються, і на можливості ознайомлення ширшої авдиторії із результатами своїх краєзнавчих пошуків. Впродовж років – чи відчували Ви зацікавленість та підтримку своєї роботи з боку місцевої влади?
– Бувший бургомістр Олег Станкевич обіцяв мені видрукувати матеріали, що я назбирав. І теперішня влада не відмовляється від обіцянок п. Олега! Але на перешкоді війна…
– А як щодо польських офіційних установ та організацій – чи виявляли вони інтерес до культурної спадщини на території українсько-польського пограниччя, чи підтримували вони краєзнавство? Чи мали Ви досвід співпраці з ними?
– В Польщі є організація «Поміч Полякам на Всході», її голова обіцяв допомогти видрукувати – але він загинув разом з Президентом і делегацією яка летіла на урочистості до Катині (Йдеться про авіакатастрофу польського президентського літака в Смоленську 10 квітня 2010 р. Унаслідок катастрофи загинув президент Польщі Лех Качинський, низка високопосадовців країни, громадських діячів та представників духовенства – всього 96 осіб, включно з 8 членами екіпажу – ред.).
– Чи можна сказати, що інтерес з боку польських офіційних установ та культурних організацій до польської спадщини на українсько-польському пограниччі в 1990-х та на початку 2000-х був жвавішим, ніж зараз?
– Тепер співпраця велика в напрямку військової помочі Україні і нашим громадянам які емігрували в 2022 р.
– Судова Вишня до 1939 і після 1945 року – це різні світи. В міжвоєння співвідношення українці – поляки – євреї було приблизно 4:3:3. Після Другої світової війни євреїв тут не залишилось, поляків стало дуже і дуже мало. Як Вам вдалось віднайти тих судововишнянських євреїв (чи їх дітей)? Хто з них відвідував Судову Вишню?
– Співвідношення жителів 5 – 4 – 3 бо до спільноти, кагалу, відносились також жиди, які мешкали – по 2 – 7 родин – в навколишніх селах. Дуже мало жидів відвідували наше місто і свій штетл – пережило Голокост не більше 2–4 %, які мали в пам’яті страшні вспомини.
– В сучасній Судовій Вишні єврейський слід – це лише пам’ятна дошка на стіні так званого панського будинку. З точки зору збереження культурної спадщини цього недостатньо. Тим більше у світлі популярних зараз туристичних маршрутів по місцях пам’яті євреїв, які реалізовуються в багатьох місцях Галичини. Що, на Вашу думку, ми могли б зараз зробити для належного вшанування пам’яті тих євреїв, хто впродовж століть жив поруч з українцями та поляками у Судовій Вишні? Де у нас могли б бути ці місця пам’яті?
– На «Сільгосптехніці» був кіркут (єврейське кладовище – ред.) і біля дороги на млин є кілька дерев – і там би треба було поставити символічну мацеву (єврейський надгробок – ред.). Також багатьох жидів розстріляли біля комбікормового заводу. Недавно я взнав, що за Дмитровичами – на горі по правій стороні – знищено багато жидів і мешканці села поставили там хрест. Люди пам’ятають, що там земля два дні там рухалась!
– Якщо говорити про видатних постатей – розкажіть про тих євреїв, про яких, на Вашу думку, ми повинні згадувати, розповідаючи про історію Судової Вишні?
– Були знані рабини і в Польщі, і на світі, які народжені в Судовій Вишні. Батько письменника і художника Бруно Шульца народжений тут. Також коріння вишенські мав художник – Леон Вайсберг.
– Перейдімо до польської історії Судової Вишні. Польська громада у місті дуже маленька. Але навіть тоді, коли вона була чисельнішою, наприклад, ще у 90-х роках минулого століття, якогось зацікавлення своєю минувшиною вона не проявляла. Ми маємо чимало пам’яток польської присутності у Судовій Вишні, але ширшому загалу майже невідомі імена відомих поляків. Назвіть, будь ласка, тих, кого ми б мали вважати відомими поляками в історії міста?
– Їх чимало. Наприклад, о. Беньямін Ризінський – Провінціял ОФМ в Кракові, с. Северина Ризіньска – Предстоятелька «Ксеня» сестер Норбертанок в Кракові, полковник Казимир Ризіньский – редактор військового журналу «Беллона» в Варшаві, а в 1939 році – начальник штабу Оборони Львова. Томаш Тиханович – місцевий будівничий.
– В Галичині до 1939 р. існувала земська власність, в Мостищині існували десятки маєтків, власники яких значною мірою творили тодішнє економічне обличчя регіону. Як Ви оцінюєте роль судововишнянських дідичів – найперше Коморовських та Марсів – в економічній, політичній та культурній історії Судової Вишні?
– Дідичі мешкали постійно тут і на все негативне вони реагували. Сміливо можемо назвати дідичів «народним контролем»! Дідичі давали мешканцям роботу – і своїм рільникам, і лісівникам, і працівникам цегольні. Добре платили. Дідичі давали багато цегли на будівництво святинь, і задармо, і по собівартості.
– Ви особисто знайомі з Кристиною Марс-Ґавліковською, донькою останнього дідича маєтку Судова Вишня Кшиштофа Марса. Розкажіть, будь ласка, як Ви познайомились? Що найбільше Вам запам’яталось із візитів п. Кристини у Судову Вишню?
– В 1971–77 роках я працював в нашому зооветтехнікумі електриком, і тоді приїхала з Варшави Кристина Марс і прийшла до палацу разом з директором Лужецьким – де я в той час закручував жарівки. Пам’ятаю, Борис Федорович жартома повів Христині, що віддасть палац задармо, а та відмовилась, сказала, що для відновлення палацу до стану з 1939 року вона не має коштів. І тоді я познайомився з К. Марс. Пані Кристина багато розповідала про Марсів – про службу в палаці і робітників в маєтку, про гостей які тут бували.
– Палац Марсів з середини 1990-х стоїть у руїнах. Одразу після пожежі він ще не був у такому невідрадному стані, як зараз. Чи були тоді спроби реставрації? Адже будівля перебувала на балансі місцевого Профтехучилища і мала статус пам’ятки архітектури місцевого значення. Хто був ініціатором таких спроб відновлення?
– Після ліквідації технікуму я був у Львові і розмовляв з істориками, і вони хотіли купити руїну, а охоронці пам’яток (очевидно, мається на увазі Товариство охорони пам’яток у Львові – ред.) захотіли величезну квоту – щоб мати можливість за отримані кошти підтримувати Олесько, Золочів, Підгірці і ін.. замки. Мої знайомі відповіли, що за такі фінанси можуть збудувати нову будівлю – гарнішу і більшу…
– Чи пам’ятаєте Ви інтер’єр Палацу Марсів до пожежі? Що автентичного там збереглось – меблі, картини тощо? У палаці була велика бібліотека – яка її доля?
– Може після війни в Палаці і було щось довоєнне! Після 1971 р. я там нічого не бачив старовинного. Книги знищено – спалено в 1940–41 рр.
– В історії галицьких містечок – мультинаціональних і тому мультикультурних – траплялись різні досвіди взаємин. Як Ви оцінюєте співжиття у Судовій Вишні українців, поляків та євреїв? Наскільки взаємини між ними можна вважати толерантними чи навіть доброзичливими? Бо ж і фактів ворожості вистачало.
– До 1939 року міжнаціональних конфліктів в місті не було. Ясна річ – сусід з сусідом сварився за межу, за кури і козу . Сварилися–конфліктували більше в родинах…
– В історії кожного міста і містечка є люди, об’єкти і події, які можна використати в ролі туристичних магнітів. На Вашу думку, які постаті, події та об’єкти в історії Судової Вишні найкраще надаються для промоції її минувшини на ширшу авдиторію, для розвитку туризму?
– Мало хто знає що наш двірець – найстарший на Україні і навіть в бувшому СРСР! (йдеться про залізничну станцію в Судовій Вишні – ред.). Тут, в місті, відбувалися генеральні сеймики, про які можна говорити і говорити… На кладовищах є поховані особистості дуже знані – ясна річ їх тут трохи менше, ніж на Личакові. Також у місто приїжджав Іван Франко! А ще – бравий солдат Швейк! З-посеред будівель відзначу магістрат і кляштор, який збудував Паоло Антоніо Фонтана! І кошари, знищені, але ще є.
– Розкажіть про Ваші дослідження: наскільки знаємо, Ви готуєте книжку з історії Судової Вишні. Який період вона охоплюватиме?
– Від створення світу і до тепер.
– На сьогодні текст Вашої книги уже готовий? Тобто, залишається питання фінансування видання Вашої праці, так? Ви уже звертались з цим питанням до потенційних спонсорів – місцевої влади, приватних організацій чи осіб?
– Текст на 100% не готовий, бо нема за що друкувати. Дозбирую дані…
– Досліджуючи минувшину Судової Вишні, Ви збираєте свідчення у мешканців міста, шукаєте матеріали в архівах та бібліотеках, насамперед Львова. Також Ви є знаним фотохронікером нашої громади упродовж багатьох років. Окрім того, Ви маєте чималу колекцію фотографій та інших речових пам’яток. Нещодавно Ви подарували краєзнавчому музею у Судовій Вишні старі молитовники, яким по 100-150 та навіть більше років. Розкажіть про свою колекцію. Чим особливо Ви можете похвалитись?
– Я – філателіст з дитинства, маю марки навіть з ХІХ с. Маю колекцію монет. Теж маю кілька жидівських речей – з побуту і релігійних.
– І останнє питання: п. Романе, Ваші краєзнавчі пошуки активно тривають. Над чим зараз працюєте, чи є якась тема, яка особливо Вас цікавить?
– Все охопити неможливо. Допрацьовую генеалогічне дерево.